sideBar



Записаться в Театр-студию «Саквояж»

Добро пожаловать, Гость
Логин: Пароль: Запомнить меня

Баланс між бізнесом і творчістю – чи існує він?
(1 чел.) (1) гость
  • Страница:
  • 1

ТЕМА: Баланс між бізнесом і творчістю – чи існує він?

Баланс між бізнесом і творчістю – чи існує він? 18/12/2012 20:41 #49

  • hugoboss
  • Вне сайта
  • Новый участник
  • Постов: 6
  • Репутация: 0
Я на цьому сайті вперше. Впадає в око прогресивне ставлення режисера театру «Саквояж» Ігоря Колтовського до власної професії. Адже його бажання зробити вітчизняний театр яскравим, якісним, несхожим на сталі академічні театри - очевидне.

З цього приводу цікавою була б думка Ігоря стосовно поєднання театру та бізнесу. Чи можливий такий симбіоз? Чи театри мають і надалі залежати від державних дотацій?

Аби зрозуміти мене краще, пропоную цікаве, на мій погляд, інтерв'ю із Святославом Вакарчуком, у якому, серед іншого, з'ясовується його ставлення до тої межі між бізнесом і творчістю.

Прокоментуйте, будь ласка!





У будь-якій роботі існує багато рутини. Як поєднати творчість із бізнесом? І взагалі, чи можливо їх поєднати?

Святослав Вакарчук: Питання стосовно поєднання творчості й бізнесу виникало досить часто, але я досі не знаю остаточної відповіді. Можливо, історія групи "Океан Ельзи" (далі О.Е.) наблизить до неї.

У 1996 році, коли нам було приблизно два роки, перед нами постало питання: чи можуть українські музиканти, які щиро люблять свою музику (а не просто цікавляться успіхом, славою і грошима), добре заробляти? Знайти відповідь індуктивним способом було неможливо, тому ми мали на власному прикладі перевірити це емпірично.

Більшість моїх друзів, які знали, що я, студент-фізик, починаю займатися музичною діяльністю, скептично ставилися до цього захоплення. Усі вони були дуже прагматичними людьми, хоча й пішли на фізику, а не на юридичний факультет (посміхається). Вони стверджували, що на музиці заробити неможливо.

Перед O.E. постала серйозна дилема: ми грали для свого задоволення, але наша музика не приносила жодного прибутку. Проаналізувавши успіх інших, ми намагалися зрозуміти, чого нам не вистачає. Пам’ятаю один з вечорів у львівській кав’ярні, коли ми дискутували з приводу того, чи можна поєднати творчість і бізнес. Я був одним із перших, хто стверджував, що це неможливо. Моя позиція полягала у тому, що творити можна лише для свого задоволення. Якщо думати про те, що треба комусь подобатися, то творчість буде втрачено.

Згадую 1997 рік, коли по телевізору почали крутити відео-кліп ВВ "Весна". Хтось сказав, що цей проект стане комерційно успішним. Інші стверджували, що таку музику в Україні не слухають і не будуть слухати. Та за півроку проект став дуже відомим. Тоді я вперше змінив свою думку стосовно гармонії бізнесу і творчості. O.E.почала активно працювати і пропонувати себе як творчу одиницю. Знайомство з відомим київським продюсером Віталієм Клімовим мало вирішальну роль у майбутньому. Він врешті-решт вмовив нас переїхати до Києва. Потім була пісня "Там, де нас немає", а далі ви знаєте…

Очевидно, що романтика молодих років змушує людину говорити, що вона хоче займатися тільки творчістю. Я пригадую вечір у палаці "Україна", коли відбувалася подія "Вночі". Це був проект Святослава Вакарчука, тому все було спрямовано на те, щоб чітко розмежувати діяльність гурту і проект "Вночі". Маркетинг побудували дуже вдало. Концерти проходили з аншлагами, і я був переконаний, що йду на бізнес-проект. Але, побачивши Святослава тоді на сцені, зрозумів, що бачу людину, яка не займається бізнесом, а пристрасно віддається своїй справі.

Святослав Вакарчук:
Після величезної кількості концертів і турів, а також початку своєї політичної діяльності, я відчув спустошення. Від турів було емоційно-фізичне спустошення, а від політичної діяльності – енергетичне. Політика забирала у мене енергію і не віддавала нічого замість того. Тоді я ще не здогадувався, що українська політика – безнадійна (сумно посміхається). Зрозумів я це лише згодом. Отож вирішив розрядитися і згадати, що я - творча людина. Зібравши у клубі "Арена" близько двадцяти хороших музикантів (які грали у різних жанрах - від класики до джазу), я запропонував влаштувати "творчу лабораторію" і пограти разом. Дехто поставився до цієї пропозиції скептично, але ми почали грати. Репетиції тривали місяць, після чого ми зрозуміли, що у нас нічого не виходить і що весь цей час був витрачений даремно. Концепція "творчої лабораторії" з нуля не спрацьовує, тому було вирішено робити щось, що має початкове завдання і музичні теми. Не було жодних думок стосовно альбомів і концертів, а лише любов до мистецтва. Так і працювали, готували проект. І тут трапилося найцікавіше – криза (сміється). Саме тоді й виникала ідея поєднати бізнес із творчістю. Ми записали альбом у Бельгії на особливій акустичній студії за підтримки "Альфа-Банку". А після закритої презентації альбому у театрі ім. І.Франка, нам запропонували організувати тур.

Тож не вкладаючи із самого початку жодного "сантиметру" у сторону бізнесу, ми зробили успішний бізнес-проект. Хоча спочатку було бажання лише творити. Економічна криза конвертувала проект у бізнес.

Бізнес повинен мати певну систематизацію. Але чи можливо систематизувати творчість?

Святослав Вакарчук:
Я зараз читаю книгу "Історія західної філософії" Бертрана Рассела, яка побудована у формі спору між Платоном і Аристотелем в образах різних філософів. Сперечаються вони навколо одного-єдиного питання: діалектика чи метафізика? Так само і тут – відповіді не існує, але у той же час є яскраві приклади компаній, які поставили творчість на потік. На думку спадає Apple. Ніхто не може пояснити, чому саме, але продукти компанії поважають і купують усі любителі прекрасного. Ті, для кого зовнішня краса не важлива, вважають, що це занадто дорогі продукти, які не виправдовують себе. Та самій компанії не потрібні такі споживачі, адже їм достатньо тих 15% світу, які цінують прекрасне і купують Apple.

Мені здається, що у той момент, коли Стів Джобс прийшов до цієї концепції, він не займався бізнесом взагалі. Він просто діставав fun і насолоду, а далі вже була справа техніки.

Важливо зрозуміти одну просту річ - на етапі створення початкової ідеї не можна рахувати взагалі, інакше продукт буде штучним, а штучність насамкінець не матиме успіху. Підключати розум, прагматизм і розрахунок можна лише у певний момент, але у кожній сфері цей момент приходить у різний час. Чиста творчість має бути чистою творчістю, а бізнес може починатися лише тоді, коли творчість спровокувала певний рух і створила ідею.

У музиці після запису альбому вирішальну роль відіграє саунд-продюсер. Він не пише пісень і не грає музики, але здатний оцінити і спрогнозувати успіх або неуспіх проекту. Продюсер – людина, яка спроможна ідеально поєднати творчість і бізнес, маючи гарний смак, інтуїцію та досвід. Гурт Red Hot Chilly Pepers ніколи б не став популярним, якби не почав співпрацювати з продюсером Ріком Рубіном, який зробив з гурту суперзірок, правильно його "упакувавши". У музиці це працює.

Головне - бути вільним від будь-яких рамок на етапі створення ідеї та працювати заради процесу. Однак є люди, які не можуть отямитися. Від цього їхня творчість не стає гіршою, навпаки - навіть кращою. Це справжні генії, які живуть у паралельному світі, але вони самі по собі ніколи не стануть продуктом з великої букви. Культовий музикант Нік Дрейф записав чотири альбоми з кінця 60-х до початку 70-х років. Він продав невеличку кількість альбомів, тому що не займався своїм промоушеном. Помер він маловідомим у молодому віці. За іронією долі, через кілька років одна відома компанія використала його пісню для своєї реклами. За перший місяць після виходу реклами було продано більше дисків, ніж за все життя музиканта. Музика Ніка Дрейфа – геніальна, але чому його не слухали при житті – нікому не відомо. Це приклад справжньої творчості з великої букви.

Декілька місяців тому Ви написали у Facebook одну цікаву фразу: "Багато людей люблять мою музику, але так мало, хто її розуміє".

Святослав Вакарчук: Я не пам’ятаю, щоб писав чи говорив таке. Окрім того єдиний мій аккаунт у Мережі – на Твіттері (сміється). Мені здається, що музику не треба розуміти. Живопис, музика, кіно, література і мистецтво загалом хороші тим, що не повинні нести в собі жодної практичної цінності, щоб бути успішними, на відміну від матеріальних продуктів. Які б чудові продукти не робив Apple, треба, щоб від них була практична користь. Творчість – річ, яка не потребує ніякого аналізування, окрім того, щоб подобатися чи не подобатися. Я сприймаю творчість тільки душею – або вона входить у резонанс зі мною, або ні.

Музичне мистецтво так чи інакше пов’язане із владою. Які у Вас сьогодні відносити із владою?

Святослав Вакарчук: Це абсолютно не співмірні речі. Любиш ти владу чи ні, можна бути успішним. Коли я почав займатися політичною діяльністю, то усвідомлював, що це може негативно вплинути на мою музичну кар’єру. Але я робив це не для бізнесу, а для інших речей – я хотів зробити щось для країни.

Хтось до цього поставиться негативно: багато людей в країні є настільки цинічними, що не повірять у те, що людина може займатися політикою щиро. Інша частина людей, зомбованих фразою "цим мають займатися професіонали", не повірять у це. Я займався політикою свідомо, розуміючи, що "мої акції" можуть впасти. Сьогодні не шкодую ні хвилини, що робив це.

У 2009 році я відмовився від участі у підтримці усіх кандидатів на пост Президента, тому що такою була моя позиція. Зараз я не хочу висловлювати своє ставлення до політики.

Тож на мене близькість чи віддаленість від влади ніяк не впливає. Це залишається десь далеко позаду.

Як Ви ставитися до Шевчука?

Святослав Вакарчук: Я поважаю Шевчука як людину, яка сміливо й щиро висловлює свою позицію владі в такій непростій країні, як Росія. Це його громадянська позиція, яка варта поваги.

Дуже часто людина починає займатися творчістю саме тоді, коли вступає у конфлікт із середовищем, принципами чи обставинами. У певний момент конфлікт призводить до результату, і люди навколо починають це підтримувати. Людина відчуває невдоволення від того, що її контр-ідея стала популярною. Вона починає шукати знову й знову. Чи було у Вас подібне у житті?


Святослав Вакарчук: Мені одразу на думку спадає образ коменданте Че Гівара, який усе життя хотів бути революціонером. І коли він став, умовно кажучи, "людиною №2" на Кубі й почав займатися дипломатією, здобувши міністерську посаду, йому стало нудно. Він завжди боровся із владою і тут, нарешті, перестав бути опозиціонером. Че Гівара того не витримав, залишив країну, продовжив революційну діяльність, так і закінчивши своє життя революціонером. Це повчальний приклад.

Справжня творча людина завжди перебуває у конфлікті з собою. Мене ця доля не оминула також: будь-яка подія, до якої я мав відношення, так чи інакше була зроблена в переломні моменти. Це особисті негаразди, моральні злами, конфлікти з навколишнім середовищем або, навпаки, – піднесення, радість чи будь-який інший пік емоцій. У слов’ян прийнято пити у двох випадках - коли або дуже добре, або дуже погано [сміється].

Так само і в творчості. Людина, яка змирилася сама із собою і вже не шукає чогось у собі, стає творчим імпотентом. Творчість - це пошук, причому дуже часто пошук самого себе. Якщо людина вважає, що знайшла себе, це можна розвивати і перетворювати на бізнес чи ремесло, але не на творчість. Я завжди незадоволений собою. Не пам’ятаю жодного альбому, яким би я був задоволений. Найбільше я боюся того моменту, коли скажу, що зробив усе так, як хотів. Якщо це станеться, краще я вже ніколи не зроблю. Можна навіть сказати, що творчість – це певний вид марнославства.

В Україні є закон про авторські й суміжні права. Не так давно музиканти організували певну кампанію стосовно цього законопроекту. Які основні зміни мають відбутися, аби творча людина почувалася захищеною у своїй країні?


Святослав Вакарчук:
Законодавство України – не ідеальне, але іронія долі у тому, що воно не є поганим, оскільки не дуже відрізняється від європейського. Проблема не у законодавстві, а у тому, що його не виконують і за ним не працюють. Державна установа, яка займається авторськими правами, ліцензіями і винаходами є бюрократичним органом, який насправді не мотивує і не модерує процес інновацій, а накладає руку на все, що можна, аби заробити грошей і не дати заробити це іншим. Ця тема настільки брудна, неприємна і має штучно створені бар’єри, що я не хочу у це навіть заглиблюватися. Для того, щоб щось змінити, потрібна робота, яка стосується не лише авторських прав, а й усіх державних установ. На сьогодні я не побачив політичної волі керівництва держави для того, щоб кардинально змінити ситуацію. Я не бачу цього зараз і не бачив раніше.

У нашій країні існує багато невизнаних геніїв. Якби вони чули першу частину відповіді на запитання про творчість, то сказали б: "Ми робимо те ж саме!". Тільки у Вас є успішний бізнес, а у них - ні. Що, на Вашу думку, треба робити ще, окрім творчості, щоб із цього вийшов успішний бізнес?


Святослав Вакарчук:
Нічого.

Тоді чому так багато невизнаних геніїв?


Святослав Вакарчук: Можливо, вони не генії?

Зрозумійте, якби я не заробляв жодної копійки від своєї музики - я б однаково нею займався. Хоча й основною сферою діяльності було б щось інше.

Щодо того, чому ми стали успішними, у мене є декілька гіпотез. По-перше, справа навіть не у везінні, в яке я не вірю, а у збігові обставин, до якого потрібно "прийти". По-друге, у нас із самого початку підібрався не колектив лише гурту, у нас були однодумці, які, помічаючи, як у нас горять очі, щиро допомагали. Їм просто подобався наш ентузіазм. Однак первинним є те, що музика, яку ми робимо, чомусь подобається багатьом людям.

Крім того, що я пишу пісні та співаю в гурті, я є формальним власником компанії, яка володіє всіма правами на творчість групи "ОЕ" і займається менеджментом. Я не є керуючим менеджером, я радше, говорячи мовою бізнесу, власник акцій. Саме тому зобов’язаний занурюватися в бізнес, отже, роблю це щодня. І що більше я це роблю, то менше у мене залишається чогось хорошого, щоб написати нову гарну пісню. Це вимушені міри.

Для того, щоб не втрачати себе "в болоті", будь-яка творча людина повинна бути ціпкою. Кожного дня боротися за право бути почутим. Але вставати о сьомій ранку і сидіти з бізнес-планами – це точно не допоможе: ні при поганій, ні при хорошій музиці. Це може спрацювати у короткостроковій перспективі, але ви ніколи не побудуєте стратегію успішності бренду групи "ОЕ", Rolling Stones чи будь-якої іншої на 20 років.

Для кого Ви пишете – для себе чи для публіки?

Святослав Вакарчук: Наведу приклад пісні, яку всі добре знають, - "Веселі, брате, часи настали". Це особливий проект нашого гурту. Ми не планували розкручувати її і заробляти на ній. У нас є принцип: на цій пісні ми не заробили і не заробимо жодної копійки. Ми випустили сингл, віддали всі гроші в дитячий будинок в Макіївку, де живуть ВІЛ-інфіковані дітки. Це був одноразовий проект. Ми не грали цю пісню на жодному концерті й ніколи не гратимемо. Це принцип, якого ми дотримуємося.

Ця пісня стала результатом внутрішньої емоції, яку ми захотіли дати людям. Вона набула надзвичайної популярності й зрозуміло чому, адже потрапила в точку – в те, про що в цей же момент думали мільйони. Нам ніколи не прийшло б у голову це капіталізувати. Більше того, я не вірю, що це було б можливо. Тільки-но ми почали б робити з цієї пісні монетарні речі, вона б втратила будь-яку цінність. Одразу.

Як тільки ти починаєш активно думати про популярність чи гроші, в один момент все може завалитися і ніколи не піднятися. Після того, як про тебе починають думати як про людину, яка продає, ти вже ніколи не відновиш свою репутацію як людина, яка творить.

Популярність і успіх, як правило, впливають на ваємостосунки в колективі. Як Ви впливаєте на цю ситуацію?

Святослав Вакарчук: У групі двічі були ситуації, які приводили до того, що нам доводилося розійтися. Один із таких випадків був пов’язаний тільки з творчістю, інший – з творчістю і певними психологічними особливостями характеру. Це те, що частіше трапляється між чоловіком та дружиною, ніж між бізнес-партнерами. Бізнес-партнер ніколи на таку дрібницю, як характер, не буде звертати увагу. Його цікавить одне – поки це приносить гроші, я буду терпіти його, скільки можу.

У нас все так побудовано, що є мінімум підстав та спокус починати грошові теми. Все дуже чітко, зрозуміло, від самому початку було домовлено про важливі речі, й усе це працює, як годинник. Жодного разу це не призводило до конфліктів. Можливо, тому що ми не говоримо про мільярди [сміється].

Творчість та ієрархія – часто несумісні. В "ОЕ" існує певна ієрархія? Як вирішуються ці питання?


Святослав Вакарчук:
У нашому гурті пісні може писати будь-хто. Для альбому пісні ми вибираємо також разом. Просто так сталося, що я пишу більше пісень. Можливо, через свій характер, можливо, через те, що дуже люблю писати музику. Я наполягаю на тому, щоб було побільше різних пісень, згодом ми обираємо з-поміж них. В останньому альбомі є 4 пісні, автором яких є не я. Одна з них - "Компас", написана Петром Чернявським, нашим гітаристом. Я вважаю цю пісню геніальною, вона є моєю улюбленою в альбомі. Все це я розповідаю, щоб було зрозуміло, що із субординацією творчість немає нічого спільного. У гурту був такий час, коли я став тією людиною, яка не дозволила всьому розвалитися, взяла весь бізнес в свої руки. Саме тому тепер, можливо, те, що я є відповідальним, відстоюю інтереси, напевно накладає певні нюанси. Не знаю, чи довго це триватиме, але поки я не бачу підстав для того, щоб гроші чи якась сумнівна ієрархія зіпсували перевірені часом стосунки.

Чи існують певні бізнес-моделі в музиці. Адже ми знаємо, що музиканти заробляють не лише концертами - вони можуть брати участь у корпоративах, не менш важливе Royalty, рекламна діяльність, можливо, I-Tunes… Як це відбувається в "ОЕ"?

Святослав Вакарчук: Світова тенденція очевидна – продаж дисків катастрофічно падає: все переходить в Інтернет, який фінансово контролюється слабо. I-Tunes – радше виняток, ніж правило, причому ця проблема стосується не лише країн, що розвиваються, але й розвинених. Найпростіше зараз заробити навіть не на Інтернеті, а на рінгтонах мобільних операторів, над якими можна здійснювати дуже прозорий контроль. У середньостроковій перспективі це буде тим, де Royalty можна буде конвертувати у фінанси. Що буде у довгостроковій перспективі – мені сказати складно. Я вірю у різні нові формати, про які поки ніхто не знає. Думаю, що диски та інші механічні носії за кілька років стануть маргінальними.

Щодо "ОЕ", який дуже любить виступи, то у нас концерти становлять більшу частину заробітків. Також велику частку отримуємо від реклами і Royalty. Щодо закритих концертів, то у нас вони мають випадковий разовий характер і, як правило, це стосується подій та імен, які особисто нам знайомі. Ми рідко беремо участь у класичних корпоративах, не знаючи, для кого і для чого. Не хочеться, щоб їли, коли ти співаєш.

Як Ви вважаєте, чи може бути бізнес творчістю?


Святослав Вакарчук: Мені здається, що для більшості найуспішніших бізнесменів гроші важливі не як гроші. Для них цікавий процес. Вони грають у шахи і отримують від цього величезне задоволення. Більшість таких людей достатньо скромні у побуті (серед тих, кого я знаю), не співмірно скромні, порівняно з їхніми статками, і значно скромніші, ніж люди в 100 разів бідніші за них. Але для них заробляння грошей – це процес, який, як заняття, може бути творчістю. До нього потрібно підходити як до творчості. Там інтуїції 90%, а розрахунків – 10%. Там – психологія. Я бачив, як такі люди приймають рішення – без жодних схем, моделей, звітів. Це чиста інтуїція, це абсолютно те ж саме, що й писати музику. Тому я вірю, що бізнесом можна займатися як творчістю. Єдина різниця: творчість апріорі позитивна, вона не може бути негативною, а от бізнес, навіть якщо він є творчим, може бути неправедним.

Чи не могли б Ви більше розповісти про ті цінності, які пропагуєте у своїх піснях?

Святослав Вакарчук: У 2004 році люди відчули, що можуть щось змінювати. Але була в цьому певна історична іронія, адже за хвилину змінити нічого не можна. У такі зміни я не вірив ні тоді, ні до, ні після.
Що я робив щиро – так це те, що хотів відстояти певний вибір, певну цінність (свободу вибору). Все, що я робив потім і роблю далі, - показую своїм прикладом, що можна щось змінити навколо себе.

Наприклад, посадити маленький садочок чи газон, який буде красиво рости, і не огороджувати його парканом для себе, а показувати всім. Зробіть і собі такий! Коли ми разом зробимо ось такий газон, навколо стане красиво. Хоча не факт, що усі захочуть це робити.

Тут прихована проблема – Україна на сьогоднішній день, як і у 2004 та 1991 роках не готова до візійності. Річ у тім, що свою незалежність люди не виборювали ні кров’ю, ні потом, ні ментальністю. Вона з’явилася більшою мірою геополітично. Нам пощастило в хорошому розумінні слова.

З часу набуття незалежності ми палець об палець не вдарили, щоб її зміцнити. Ніякої доданої цінності ми поки не зробили. Земля була до того, певні технологічні речі – теж. Україна поки що цю додану цінність навіть не почала створювати, хоча це завдання кожного із нас, а не президента чи 450 парламентарів. Я не вірю в це. Люди цього не хочуть, вони не хочуть змінюватися. Чи не здається нам, що ми зараз надто багато хочемо від когось, але занадто мало можемо зробити самі.

Чи можна з Ваших попередніх слів припустити, що візіонер – оптиміст, а творча людина постійно незадоволена собою і своїм оточенням?

Святослав Вакарчук: Оптимізм може стати песимізмом і навпаки. Основа основ – це бажання пізнання, яке може йти як через сльози, так і через сміх.

Я не песиміст, а дивлюся на світ тверезими очима. Я вірю, що у нас все буде добре, але нескоро. Позитивні зміни уже почалися. Наприклад, мої друзі створили за містом кондомініум – об’єднали тридцять будинків. І хоча побудували паркан, але всередині зробили ідилію. Між самими будинками немає парканів, власники спільно платять за дитячі майданчики, спортивні тренажери, догляд території. Це ще не масштаби України, але уже наступний крок від "замуровування" у власній хаті. Коли я запитав, навіщо зробили собі стільки мороки зі всією організацією, то вони відповіли: "Так приємніше жити". Комусь ця цінність уже важлива.

Якщо б 10 років тому хтось сказав, що грузинська міліція не братиме хабарів, то всі б просто засміялися. Зараз корупція у грузинській міліції повністю придушена лідерством згори. Що ж тоді є українським лідерством, якщо доля країни залежить від людей "знизу"? Чи можна розвиватися, не чекаючи, поки "низи" будуть готові?

Святослав Вакарчук: Я прихильник підходів Локка і Монтеск’є, коли політичний устрій є суспільним запитом. За таким принципом будувалися усі найуспішніші країни світу. Імперії можна будувати "згори", але чи хочемо ми іти цим шляхом?

Модель США – це суспільний запит. Країну збудував ні Джордж Вашингтон, ні інший одноосібний лідер. США створені мільйонами працівників середнього класу, які не хотіли платити високі податки Великій Британії. Вони хотіли бути самостійними і обрали собі лідера, а не навпаки.

Щодо Грузії, то вона має виграш у кількості населення – менші країни швидше проводять реформи. Україні потрібно більше часу. Тим більше, грузини пожертвували частиною території. Я не хотів би такого розвитку подій для України.

Кожна справа складається з двох частин - створення і комунікації. Яку частину ви витрачаєте на створення ідеї, а яку – на її комунікацію?

Святослав Вакарчук: Для якісної комунікації потрібні екстраверти. Класичний приклад – університетська професура. Один вчений може отримати Нобелівську премію, але не може нормально пояснити студентам своєї ідеї. Інша людина може не мати теоретичних здобутків, але чудово передасть знання і зробить для людства, можливо, й більше, ніж Нобелівський лауреат. Одні люди повинні творити ідеї, а інші – їх доносити. І лише невелика кількість людей може робити і те, й інше.

"ОЕ" слухають мільйони, але кожен фанат сприймає пісню як особисте постання. Говорячи термінами бізнесу, хочу запитати, як Вам вдається персоналізувати масовий продукт?

Святослав Вакарчук: Щонайменше 50% слухачів "ОЕ" не розуміють українську мову, так само, як лише частина фанатів The Beatles розуміє англійську. Ми ніколи на перший план не виводили текст чи музичні партії. Наша місія – нести емоції. Коли я пишу пісню, то в першу чергу передаю свій душевний стан.

Більшість своїх найкращих пісень я писав за лічені хвилини. Усі куплети пісні "Веселі, брате, часи настали", крім останнього, я написав за 10 хвилин після одного політичного ток-шоу. Останній позитивний куплет я створив після зустрічі зі студентами.

Якщо ти хочеш написати пісню для мільйонів, тебе не будуть слухати. Пісню слухає кожна окрема особистість, а не аморфна маса. Як я можу розповісти тисячам людей про свої інтимні переживання? Це можна зробити лише один на один.

Чи плануєте Ви нові сольні альбоми після проекту "Вночі"?

Святослав Вакарчук: Я відповім по-китайськи нечітко [усміхається]. У березні "ОЕ" презентував новий альбом. Від березня до кінця року в нас пройде більше 100 концертів у різних куточках світу, Наприклад, 17 вересня маємо концерт у Петропавловськ-Камчатському, а 17 жовтня – у Сан-Франциско. Як Ви думаєте, чи захочеться мені щось змінити після таких насичених 10 місяців?

Іноді музичні фронтмени є резонатором для цілої країни. Ви щось подібне відчували?

Святослав Вакарчук: Коли у 2004 році я був на Майдані, то менше за все хвилювався про майбутню кар’єру. Надалі я б не хотів займатися політикою – для людей з принципами це майже неможливо. Але якщо я відчую, що мушу – я повернуся.

Політичними лідерами повинні бути ті, хто має візію. Такі особистості повинні бути настільки впевненими в собі, щоб власні неправильні судження перетворювати на правильні. Американська Декларація про Незалежність починається зі слів: "Свобода, людина, демократія і приватна власність, які є самоочевидними цінностями…" Хто дав право творцям цього документу стверджувати, що приватна власність – самоочевидна цінність? Запитайте в азіата, і він скаже, що самоочевидна цінність - гармонія. Але група американців свято вірила у такі цінності й була готова за них взяти зброю в руки і віддати життя. Це неймовірний потенціал енергії, який заряджає усю країну. А якщо для написання Конституції Президент закриває парламентарів і не випускає їх, доки документ не буде підписаний, то і результат виходить інший.

Де і ким Ви себе бачите через 30 років?

Святослав Вакарчук:
Сподіваюся, що в Україні. Я дуже люблю цю країну, але не можу пояснити, за що. Я хотів би займатися творчістю, а саме, - музикою. Бо якби ви побачили, як я малюю, то зрозуміли б, що я хороший музикант [ ]. Хоча моя мама хороший художник. Також я хотів би все життя продовжувати шукати. Основа людини - це бажання пізнання.


Біографія


Святослав Вакарчук народився 14 травня 1975 р. в Мукачево.

Закінчив львівську школу № 4 (з поглибленим вивченням англійської мови) зі срібною медаллю. Має дві вищі освіти (теоретична фізика та міжнародна економіка), які набув у Львівському державному університеті ім. І.Франка. Кандидат фізико-математичних наук.
Последнее редактирование: 18/12/2012 21:00 от hugoboss.
Спасибо сказали: Игорь

Re: Баланс між бізнесом і творчістю – чи існує він? 02/01/2013 12:49 #50

  • Игорь
  • Вне сайта
  • Осваиваюсь на форуме
  • Постов: 28
  • Репутация: 2
hugoboss, спасибо за вопрос!
Возможно ли рассматривать Театр с точки зрения бизнеса? Да! Театр должен быть коммерчески успешным предприятием.
Мы поставлены в условия, когда обязаны учиться зарабатывать сами. Сегодня режиссеру необходимо разбираться не только в вопросах творчества, но и бизнеса. К сожалению, этому нигде не учат. Приходится самому набивать шишки и делать выводы. И это отлично!
Абсолютно согласен с Вакарчуком, когда рождается идея, ты совершенно не думаешь о деньгах. Думаешь только о том, что можешь сказать людям. Если ты действительно горишь своей идеей и не можешь без нее жить - деньги придут обязательно. Деньги не первичны. Первичен человек и его желание созидать.
Если Вам есть что сказать, Вас услышат. Главное идти своей дорогой, слушать себя, работать и постоянно учиться!
Последнее редактирование: 02/01/2013 13:05 от Игорь.
  • Страница:
  • 1
Время создания страницы: 0.68 секунд